понеділок, 17 грудня 2012 р.

Снігопад, або довга дорога до бабусі

Цими вихідними ми побували в умовах "надзвичайної ситуації". У зв'язку з сильними снігопадами було перекрито на 2 доби трасу Київ-Чоп, і це нас затримало добряче в дорозі. Забігаючи наперед скажу що ніхто не постраждав, і відбулися ми лише невеликими незручностями.













Починалося все по плану, в суботу ми сходили в басейн, і виїхали до бабусі на Рівненщину.























Дорога була досить прикра, але терпима, трохи снігу, дуже слизько (при температурі -2), тому ми їхали дуже повільно. Місцями траплялися черги на 2-3 км фур, які чи то перечікували негоду, чи то їх не пропускали далі, але їх можна було без проблем об'їхати.























Їхали ми близько 4х годин, замість звичних 2х.
А от на під'їзді до села нас чекав сюрприз - дорога переметена, і на останньому кілометрі, вже перед самим пунктом призначення застрягло в снігу 8 машин, 2 автобуси і трактор який їх витягав виглядав не дуже здорово. Вертатися назад означало марно проїханих 169км, і недоїханий останній 170й. Порадившись, повернули назад, лишили машину в попередньому селі Злинець між Дубно і Семидуби, а зустріли нас санами. Їхали вночі, сильно мело, тому тут фото немає.

Вранці тим же ходом до машини. В селі не було світла тому єдина інформація що в нас була - це від жителів Злинця (до речі родичів) в яких ми лишили машину, що якийсь молоковоз таки проїхав до Дубно.




Останні сто метрів йшли пішки, коні налякались зустрічної машини і зламали дишло в санях.

Акордик успішно подолав сніги Дубенщини. А от на під'їзді до Бродів нас чекав сюрприз. Після довгої черги з фур, даішники на посту повідомили що далі дороги немає, люди стоять за бродами в черзі на 15км від вчорашнього обіду (тобто зразу після часу як ми проїхали в сторону від Львова до Дубно), розчистити можуть  за годину або за добу або невідомо за скільки. 


Заїзджаємо на заправку, підзаправляємось, радимось з собі подібними потерпілими, купляємо печиво, воду і готуємось до різного. В телефонному режимі (окрема подяка кумові) роздобули телефони МНС, і, почекавжи близько 2х годин, без змін, поїхали шукати житло в Бродах. 

Броди місто маленьке, значно менше ніж я уявляв. І там всього близько 2 чи 3 готелів (Європа, Центральний і Фільварок). В усіх місць немає, люди живуть там вже третій день. Тим часом нам уже пропонують заночувати в бабці колеги. Ната зідзвонилася з одногрупницею, яка теж запропонувала допомогу, якою ми і скористалися - приютили нас на нічку, нагодували, ще й Дорочка побавилась з ровесницею Анею, посиділи разом на горщиках, обмінялися м'ячиками, пообнімалися, посварилися, помирилися, та й таке. 

Зранку невтішні новини від МНС - машини з затору прибрали, але нікого не пускають, так що сидіть в Бродах. Щоб не тратити часу, вирушаємо в дорогу близько 11ї ранку. На виїзді з Бродів видно довжелезну чергу стоячих фур, військові, що проганяють машини повертатися в місто. Не довго думаючи, вирушаємо в альтернативну малорозвідану, відому своїми ямами дорогу на Радехів. 

Снігу не менше ніж усюди але проїхати можна, місцями тяжко здійснити роз'їзд зустрічного транспорту.

До Радехова практично безлюдні поля, подекуди валяються фури.


 Після Радехова ще трохи засніженої дороги, далі ситуація покращується. Перед нами круто занесло ауді, водій якої при заносі гальманув і за секунду був в кюветі. Дякуючи мому тросу і Range Rover який теж зупинився допомогти, за 2 хв ауді була визволена.

А біля Львова цілі колони фур, яких не пускають на Е-40
Отож дякуючи напевно везінню і хорошим людям, ми, хоч і з запізненням на добу, та все ж дісталися до Львова.

Кілька висновків
Перше. Прогноз погоди слід сприймати серйозно, ожеледиця і снігопад можуть бути серйознішими ніж здається. На всяк випадок краще перестрахуватися і заправити повний бак, мати з собою печиво і чай, заряджені батерейки і поповнені мобілки.
Друге. В ситуації сильно винна служба МНС, яка відреагувала запізно. В суботу трасу ніхто не чистив, напевно надіялися що Тося розчистить, чи якось само пройде, а на вихідних нікому напевне і рипатися не хотілося. Як результат ціна засобів які прийшлося застостовувати потім була на порядок вищою - задіювали навіть військову техніку.
Третє і найважливіше. Ні гроші, ні слава, ні робота, не є настільки важливими як друзі і хороші люди. Чи багато людей погодиться в неділю йти полем кілька кілометрів за санами (бо коні ледве дибають щоб всіх потягнути) в завірюху? Чи багато людей в наш час погодиться прийняти чужих людей ночувати? Як кажуть, "не май сто гривень, та май сто друзів".

Особлива подяка сусідці Іні, Андрієві, Миколі і Сергієві за кінно-санний транспорт, Олі і її сім'ї за теплий прийом у Бродах, кумові за інформаційну підтримку і всім-всім за мега-підтримку!

4 коментарі:

  1. Отце так пригода!! Дуже цікаво було читати. Раді що все обійшлось і добре закінчилось!

    ВідповістиВидалити
  2. А на картинках все так красиво і романтично виглядає)

    ВідповістиВидалити
  3. торба! зима настала несподівано!

    ВідповістиВидалити
  4. Мдя... Справді треба бути обережними при негоді...

    ВідповістиВидалити